Серед варварських злочинів, учинених ленінсько-сталінським тоталітарними режимом проти української нації протягом 20-30-х років минулого століття, своїм нелюдським характером та масштабами виокремлюється Голодомор 1932-1933 років в Україні, внаслідок якого мільйони українських селян були виморені штучно організованим голодом.

Навіть якщо розглядати масове винищення українських селян штучним голодом поза національним контекстом, таке знищення є міжнародним злочином. Сьогодні противники визнання українського Голодомору геноцидом погоджуються з тим, що голод в Україні і на інших частинах СРСР був породжений свавільним вилученням у селян вирощеного ними врожаю та інших сільськогосподарських продуктів на основі надмірних хлібозаготівельних планів, встановлюваних державою за рішенням найвищих партійних органів. Реалізація таких планів неминуче прирікала село на голод.

Цю трагедію для України можна було передбачувати ще в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари. За підрахунками радянських економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства з метою викачати гроші на розвиток індустрії, головним чином Росії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі.

Протягом 1928-1931 рр. постійно підвищуються плани хлібозаготівель, і це все в умовах, коли внаслідок політики розкуркулення і насильницької колективізації стару традиційну систему землеробства було знищено, а нової ще не було створено.

Плануючи і здійснюючи хлібозаготівлі 1930-1931 рр., більшовицьке керівництво мало на меті накопичення централізованих запасів збіжжя й інших сільгосппродуктів, необхідних для отримання валютних надходжень  і використання їх для індустріалізації СРСР, створення потужного військово-промислового комплексу, модернізації і озброєння Червоної армії як знаряддя майбутніх «визвольних походів» та силового поширення комунізму в світі. Документальний фільм «Під знаком біди» розкаже вам про передумови голодомору, про голод в Україні та на Кубані, штучно створений радянською владою. У фільмі широко використана кінохроніка часів колективізації та індустріалізації, інтерв'ю очевидців, а також фольклорний пісенний матеріал України, Кубані та Ставропольського краю.

Першого колгоспного року Україна виконала хлібозаготівельний план завдяки сприятливим погодним умовам у 1930 р. і надзвичайно високому врожаю, який сягнув 23 млн тонн зерна. Утім, виконання плану супроводжувалося великими втратами зерна, а головне – селян було позбавлено звичайних запасів, що їх вони традиційно робили для забезпечення своєї життєдіяльності.

Ігноруючи потреби селян, кремлівське керівництво, хибно переконане, що успішна реалізація плану хлібозаготівель у 1930 р. була досягнута завдяки «перевагам колгоспного ладу», затвердило новий надмірний план і на наступний, 1931 р. Відповідно до цього плану, Україна мала знову поставити 7,7 млн тон зерна, а всі республіки союзу – 21,4 млн тонн.

Україна не виконала повністю нового плану, але із села знову було вивезено великі обсяги збіжжя, внаслідок чого вже у цьому році в багатьох місцевостях через нестачу харчів почалося голодування і були навіть випадки голоду. Та у тогочасних офіційних документах немає жодної згадки про голод. Натомість ужито евфемізми «продускладнення», «недоїдання», «голодування».

Голодування і голод, перші ознаки яких з’явилися ще наприкінці 1931 р. і які стали поширюватися в Україні та інших регіонах СРСР на початку 1932 р., слід кваліфікувати як результат злочинної недбалості комуністичного керівництва.

З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян активізувався селянський рух опору. Дії режиму викликали бурхливе невдоволення населення в різних регіонах СРСР. Найгостріший спротив чинила Україна, яка мала досвід власної державності у 1917-1920 рр. Зростання напруги в українському селі найкраще ілюструє збільшення кількості терористичних актів.

Якщо у 1927-му було здійснено 173 теракти проти представників радянської влади та сільського активу, то за 11 місяців 1928-го – 351, а в 1929-му органами ГПУ було зафіксовано вже 1437 терактів.

У 1929 році Сталін розпочинає насильницьку кампанію суцільної колективізації. Початок колективізаційній істерії поклала його стаття «Рік великого перелому». У ній, видаючи бажане за дійсне, «вождь» стверджував, що почався масовий колгоспний рух.

Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Українській СРР відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади». Вони об'єднували до двох тисяч людей і відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!», «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». У ті часи люди організовувалися як могли, озброювались вилами, лопатами, сокирами, були навіть кінні загони. Натовпи селян зі співом «Ще не вмерла Україна» ліквідовували місцеві органи влади. Партійці й комсомольці втікали. Прикладом таких ситуацій, а також методів боротьби радянської влади із селянами, слугують документально зафіксовані події у селах Устивиця та Федунка на Полтавщині.

Переглянувши  документальний  ролик «Повстання проти голоду», ви дізнаєтесь про спротив українського селянства під час колективізації 1930-х років, що став передумовою здійснення геноциду щодо українців сталінським режимом.

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» – позбавленням волі на строк не менше 10 років. Законом «Про п'ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею.

Документальний сюжет «День в історії. «Закон про п'ять колосків» розповість вам про написаний особисто Сталіним закон про боротьбу із розкрадачами соціалістичного майна, котрий  передбачав смертну кару або 10-тирічне ув'язнення для тих, кого спіймають за крадіжкою майна колгоспів. Фактично жертвами голодомору та, зокрема, цього закону стали більше 4-х мільйонів українців.

11 листопада 1932 р. Раднарком УСРР видав інструкцію «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі», яка озброїла місцеві органи влади нормативним документом. Відповідно до цього документу дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не «виконують своїх зобов’язань». Селян-одноосібників штрафували, позбавляли земельного наділу, садиби, виселяли поза межі району та області, конфісковували майно. Держава не дбала про селян, вважала їх «ворожим елементом», забороняла торгувати, не видавала кредиту, насіння.

18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У видав постанову «Про заходи по посиленню хлібозаготівель», положення якої виходять за межі політичного рішення. В основних статтях Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. йдеться про те, що положення цієї постанови створили умови, несумісні з виживанням, і це відповідає поняттю геноцид.

Партійна постанова зобов’язувала радянські органи влади «негайно заборонити будь-які витрати всіх натуральних фондів, створених в колгоспах, повністю припинити видачу будь-яких натуравансів у всіх колгоспах, що незадовільно виконують план хлібозаготівель, організувати повернення хліба, виданого для громадського харчування, вилучити в окремих колгоспників та одноосібників украдене ними зерно під час жнив. У колгоспах, які не виконували плану хлібозаготівель, влаштовували публічний обмолот зернових з присадибної ділянки колгоспника, зараховуючи її як видачу на трудодні. Крім перелічених заходів, пропонувалося занесення колгоспів на «чорну дошку», коли відбувалася продовольча та комунікаційна ізоляція колгоспників у селах. «Чорні дошки» як система примусових заходів і соціальної ізоляції населення належали до карально-репресивного арсеналу партійно-радянських органів влади, спрямованих проти «злісних утримувачів хліба».

У відеозаписі програми «5 колосків на чорних дошках України», присвяченої 85-й річниці вшанування жертв Голодомору-геноциду українського народу, обговорюються репресивні дії більшовицького уряду проти українського селянина.

Отже, у роки, коли урожай був непоганий, з Москви прийшло розпорядження збiльшити здачу хлiба державi. З колгоспiв вивозилося все зерно, навiть посiвне. Забирали не лише колгоспне, а й те, що знаходили в хатах у людей. У мiстах було введено картки на продукти, зокрема на хлiб, у крамницях нiчого вiльно не продавалось.

З 1 листопада 1932 року до 1 лютого 1933 року державна комісія на чолі з Молотовим додатково «заготовила» в Україні 1 713 398 тонн зерна. Загальна кiлькiсть хлiба, вилученого державою з урожаю 1932 року, становила 4 270 392 тонни. Коли бракувало в Україні хліба, більшовицька влада не припиняла експорту: його вивезено відповідно 1,72 і 1,68 млн тонн. Цей експорт практикувався не тільки для того, щоб придбати необхідні машини чи матеріали, а й з метою справити за кордоном враження про достатню кількість хліба в Радянському Союзі.

Наприкінці 1932 року майже всюди в Українi хлiбних запасiв не залишалося, а треба було ще дожити до нового врожаю. А хлiбозаготiвлi практично вiдривали останнiй шматок хлiба в голодуючих. Уже взимку 1933-го року селяни почали гинути вiд голоду.

У ті трагічні місяці Сталін спромігся визнати тільки «харчові труднощі в ряді колгоспів». У промові на організованому Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 року він цинічно заявив людям, які приїхали  в Кремль з голодуючих областей: « У всякому разі порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники 10-15 років тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».

З березня 1933 року смертність стала масовою майже всюди. Штучно організований тотальний голод в Україні викликав у багатьох людей розумові розлади, наслідком яких нерідко ставали жахливі речі. В Україні у 1932-1933 рр., і тільки в цей період, було порушено 1022 кримінальні справи за фактами людоїдства і трупоїдства у різних областях. Однак фактично таких випадків було набагато більше. У відеосюжеті «Батьку, я буду по полях їжу шукати, тільки не ріж мене». Шокуючі зізнання очевидців Голодомору» дивіться історії тих, хто пройшов пекло голоду і вперше за багато років наважився розповісти про своє жахливе дитинство.

Рятуючись, селяни  втiкали в мiста, але i там часто вмирали просто на вулицях. Прагнучи  зберегти дітей від голодної смерті, селяни залишали їх бiля лiкарень, на вокзалах, вулицях. Беззахисні діти нерідко ставали здобиччю канібалів. Найвищої точки Голодомор досяг у літні місяці 1933 р., коли з’явилися перші овочі, фрукти, ягоди. Виснажені організми голодуючих не могли чинити опору різноманітним інфекційним хворобам. Щоб припинити втечу селян, навколо сіл, на дорогах до міст виставлялися вiйськовi загони.

Документальний серіал «Українська ніч 33-го» до сьогодні залишається найповнішим телевізійним дослідженням на тему голоду в Україні. Деякі з авторів хронікальних кадрів заплатили за них ціною власних життів – адже за зйомки голодуючих українців у 1933-му році розстрілювали. У  другій частині  «Українська ніч 33-го, ч.2. Жах» ви дізнаєтесь про жахи весни 1933-го, на власні очі побачите хронікальні свідчення геноциду українського народу.

Щоденно в кожному селі ховали в братських могилах померлих від голоду селян. Пухлі люди лежали у дворах, хатах та на вулицях. Майже в кожному колгоспі з’явилися штатні посади збирачів трупів. Цим колгоспникам давався денний наряд: збирати по хатах і по вулицях мерців, відвозити на кладовище і закопувати у братських могилах. За цю сумну працю їм давали 300-500 г хліба.

Страх голодної смерті, жорстокі репресії в одних людей паралізували силу волі, породжували безнадійний фаталізм, інші ж, всупереч усьому, боролися за виживання. Подекуди колгоспники й одноосібники вдавалися і до масових виступів проти викачування хліба, що викликало серйозну стурбованість влади, ставалися голодні бунти, селяни нападати на зернові відвали (подекуди вже згнивші під відкритим небом), і тоді їх косили кулеметним вогнем охоронці ОДПУ.

Масове вбивство людей голодом, супроводжуване жорстокими репресіями, зокрема депортаціями та засудженням людей на тривалі терміни, спричиняло суттєве скорочення народжуваності (дефіцит в Україні за цей період становив 1 млн 122 тис. осіб).

Документальний фільм «Голодомор: Технологія геноциду» розповість вам про страшний геноцид українського народу в ХХ столітті, надаються коментарі свідків геноциду та їхніх нащадків. Стрічка базується на чималій кількості архівних матеріалів, зокрема з Державного кінофотофоноархіву ім. Г. Пшеничного.

Вилучивши з села весь хліб, влада в умовах, коли почалася масова смертність населення від недоїдання, вчасно не організувала надання харчової допомоги голодуючим. Це одна з найважливіших причин Голодомору. Про опухлих від голоду колгоспників і одноосібників згадали лише напередодні весняної посівної кампанії 1933 р., коли стало очевидним, що без мінімальної харчової допомоги сільським трудівникам засівна буде просто зірвана.

Копія Постанови «Про чорні дошки»

При створенні пунктів громадського харчування спочатку керувалися тим самим «класовим підходом» щодо визначення контингенту їдців. Уповноважені райкомів партії й райвиконкомів пильно слідкували, щоб продовольство потрапило лише тим, хто мав всі ознаки помираючого.

Непростою виявилась проблема охорони від голодуючих достигаючого врожаю. В архівах є багато справ зі звинуваченням тих, хто хотів знайти їстівне на колгоспних полях, а також тих, хто намагався захистити голодуючих від сталінського закону про охорону колгоспного майна. Під час косовиці хліба у врожайному 1933 р. знаходили у посівах мерців. Це були люди, гнані голодом, які добиралися до поля, м’яли колоски, їли зерно молочної стиглості і тут же помирали.

Почало поспівати жито. Живі почали відходити від голоду – і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею – вся гірка дійсність. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарях голосили жінки, а чоловіки прикривали майже відкриті трупи, ставили дерев’яні хрести. Життя поверталося повільно і тяжко. Ще довго стояли хати-пустки, де вмерли цілі сім’ї… Урожай 1933 р. був рекордним. Пухлі від голоду люди, не шкодуючи себе, працювали до безтями, багато навіть ночувало у степу. Усі, хто залишився живий, отримав змогу їсти хліб.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення населення України, якою скористався тоталітарний комуністичний режим.

Документальний сюжет «Убиты Голодомором: реальное количество жертв и доказательства искусственности» на основі нових наукових досліджень спростовує міфи та наводить докази про реальну кількість загиблих у роки Голодомору 1932-1933 рр.

З  квітня 1932 року по листопад 1933 року вбито понад 7 мільйонів людей в Україні і 3 мільйони українців поза її межами, у регіонах, що історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Казахстан. Пік Голодомору припав

Найбільший в Європі зерновий елеватор. Миколаїв, 1930 рік.

на весну 1933 року. В Україні від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 1 400 – щогодини, понад 30 тисяч – щодня... Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим.

Території, де був найсильніший голод (виділено темним).

Реальні цифри загиблих замовчувалися, що підтверджується наданим владою розпорядженням не реєструвати смерть дітей у віці до одного року. Українці у віці від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. У зв'язку з цим, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не було зафіксовано.

Тобто Голодомор в Україні став соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу. Наслідком злочину геноциду, окрім фізичного вбивства мільйонів людей, стало руйнування традиційного українського устрою життя. Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, на довгі десятиліття порушив генетичний фонд народу, призвів до морально-психологічних змін у свідомості українців. Традиційна культура та народні звичаї зазнали деформації. Голодомор повністю змінив звичний порядок господарювання на селі. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій.

Психологічними наслідками Голодомору стали почуття вини та сорому. Люди відчували провину за те, що не змогли врятувати рідних, сором за аморальні вчинки, які чинилися задля виживання.

Документальний фільм «Голодомор 1932-1933 рр. Постгеноцидний синдром» розповідає про ті зміни, які відбулися у психіці українського народу після Голодомору. Автори кінострічки зачіпають тему переселень у безлюдні села України з Росії і Білорусі й посилення русифікації південних і східних областей України.

Чорна дошка і жерна

Примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, що так дорого обійшлася українському населенню. Трагедія українського села, та й не тільки українського, бо сталінська антиселянська політика не знала національних кордонів, була схована під таємничим покривом забуття, яке тривало майже 60 років.

Дяка  усім тим, хто подав голодуючому шматочок хліба і врятував його життя, хто насмілювався сказати правду про Голодомор в українському селі. Україна з вдячністю згадуватиме тисячі голів колгоспів, які намагалися рятувати своїх односельців і поплатилися за це своїм життям – були репресовані і розстріляні як саботажники «продзаготівель». На подяку заслуговують тисячі лікарів, які писали у довідках про смерть правдиву причину смерті селян. Ми  пам’ятатимемо тих, хто доносив світові інформацію про мученицьку смерть селян, їхніх дітей, хто пізніше досліджував цей вселенський злочин проти людства і порушував питання перед міжнародними організаціями про визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом українського народу, хто і тепер збирає неспростовні докази цієї трагедії. 

Нехай 28 листопада о 16.00 у кожному українському вікні запалиться   свічка. Свічка в пам'ять про мільйони замучених голодом українців, тих, кого сталінський режим вважав неконтрольованими, невиправними, «соціально чужим елементом».

«Збережи правду! Збережи пам'ять!: ролик до 87-х роковин Голодомору в Україні»:

Пропонуємо вам ознайомитись з художніми та документальними фільмами, які присвячені питанню Голодомору 1932-1933 років в Україні:

1. Під знаком біди [Електронний ресурс]/ реж. К.Крайній: «Київнаукфільм» – Україна., 1990. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
2. Повстання проти голоду [Електронний ресурс]:Ukrainian Institute of National Remembrance – Україна., 2020. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
3. День в історії. «Закон про п'ять колосків» [Електронний ресурс]: 24 канал  – Україна., 2014. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
4.  5 колосків на чорних дошках України [Електронний ресурс]/ реж. А. Лавриненко: ПП «Патріот» – Україна., 2018. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
5. Батьку, я буду по полях їжу шукати, тільки не ріж мене. Шокуючі зізнання очевидців Голодомору [Електронний ресурс]: «ZAXID.NET.TV» – Україна., 2016. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
6. Українська ніч 33-го ч.2 Жах [Електронний ресурс] /реж. В.Георгієнко: «Укртелефільм» – Україна., 1994–1998. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
7. Голодомор: Технологія геноциду - Частини 1-2 [Електронний ресурс]  / Реж. В. Дерюгін: «Україна 3000» , «Національна телекомпанія України» – Україна., 2005. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
8. «Убиты Голодомором: реальное количество жертв и доказательства искусственности» 2 [Електронний ресурс]: «Радіо Свобода Україна» – Україна., 2018. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
9. «Голодомор 1932-1933 рр. Постгеноцидний синдром» [Електронний ресурс]: «UA: Перший» – Україна., 2015. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
10. «Збережи правду! Збережи пам'ять!: ролик до 87-х роковин Голодомору в Україні» [Електронний ресурс ]:Ukrainian Institute of National Remembrance – Україна., 2020. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020 (ВИКОРИСТАНО У ТЕКСТІ).
11. «Голод-33» [Електронний ресурс ]/ реж. О.Янчук: «Кіностудія імені О.Довженка» – Україна., 1991. - Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020.

12. «Поводир» [Електронний ресурс ]/ реж. О.Санін: студія «Prontofilm» – Україна, 2014. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020.

13. «Маленьке життя» [Електронний ресурс ]/ реж. О.Жовна: кінокомпанія «Група компаній Фокстрот»  – Україна.,  2008. – Електронні відеодані. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.11.2020.