...Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!...
Тарас Шевченко
«На вічну пам’ять Котляревському»
Іван Петрович Котляревський — український письменник, поет, драматург, зачинатель нової української літератури, громадський діяч. За Іваном Котляревським твердо встановилася світова слава класика української літератури ще за життя письменника. Перші друковані відгуки про його твори за кордоном з’явилися в 1814 р. в Чехії, 1815 р. – у польській пресі. У США й Англії його творчість популяризувала американська письменниця Тальві, зокрема переклала пісню «Віють вітри, віють буйні» англійською мовою. У 40-х роках XIX ст. про І. Котляревського пишуть у Німеччині, Франції, згодом його ім’я входить до «Історії світової літератури».
Іван Франко писав, що Котляревський вніс в українську літературу «бездоганно чисту народну і багату мову, щиру любов до батьківщини і особливо до її робочого, надто часто зневажуваного та кривдженого люду».
Дуже образно оцінив значення Котляревського для української літератури М.М. Коцюбинський в своїй промові на відкритті пам'ятника Котляревському в 1903 році в Полтаві: «І оживив той чарівник слова організм народний, розпустилось коріння, знов зацвіли квітки, зацвіли і не зав'януть». І дійсно нев’януча краса творів Івана Петровича Котляревського утвердила за ним звання першого класика української літератури.
П'єса «Москаль-чарівник» була написана Іваном Котляревським у 1819 році. Вперше видана в «Українському збірнику», 1841 року в Москві І. І. Срезневським. Вперше була поставлена на сцені Полтавського театру. Відомо, що у 1820-их п'єса «Москаль-чарівник» з величезним успіхом пройшла в Санкт-Петербурзі в Олександрінському театрі та в Малому театрі, що в Москві.
Навколо питання про джерела «Москаля-чарівника» довго точилися суперечки. Окремі дослідники намагалися відшукати джерело комедії Котляревського у французькій літературі. Однак було б не вірно зводити роль Котляревського до «переспівувача» іноземних сюжетів. Тепер ні в кого не викликає сумніву, що основним джерелом «Москаля-чарівника», як і інших творів Котляревського, було передусім реальне життя, тогочасна дійсність. Безперечно, при створенні п’єси драматург спирався також на художній досвід української, російської й зарубіжних літератур. Народна творчість – анекдоти, легенди, оповідання – завжди привертала увагу письменника.
Соціально-побутовий конфлікт, покладений в основу «Москаля-чарівника», знайшов своє відбиття в багатьох народних піснях і анекдотах. Але традиційний сюжет про зрадливу жінку знайшов у Котляревського нове, оригінальне трактування. Замість образів жінки-зрадниці та її недоумкуватого чоловіка драматург подав образ вірного подружжя.
Уперше в новітній українській літературі ментальну опозицію „український-російський” втілив у художній формі Іван Котляревський. І зреалізував її, зокрема, через відповідні українські та російські прислів’я у „Москалеві-чарівнику”, де, користуючись нібито несерйозною формою „малороссийской оперы”, окреслив серйозні питання національного буття, які стали перспективними завданнями для подальшої української літератури.
Котляревський став творити тією мовою, якою говорив сам. І невдовзі народне мовлення стало лавиною літературної української мови. Через століття Михайло Коцюбинський, визнаний класик української літератури, наголосив, що саме завдяки Котляревському «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло … і голосно залунало по широких світах».
Він відтворив національні характери – і українці почали усвідомлювати себе не малоросами, не «южнорусским населением», а НАЦІЄЮ з тисячолітніми традиціями і власною мовою. Без нього не було б Шевченка. І саме Тарас Шевченко першим усвідомив, що з Котляревського починається сучасна епоха національної культури. Загалом у «Москалеві-чарівнику» Котляревський кидає культурний виклик Російській імперії. Можливо, це робилося несвідомо чи не зовсім свідомо. Але в перспективі така річ дала результат. Принаймні Котляревський зі своїми творами став на сторожі української ідентичності, обороняючи її від імперських зазіхань.
Видатна п'єса зацікавила митців кіно. Мова йде про водевіль «Москаль-чарівник». Вона користувалася популярністю в театральному середовищі, тому на екранах ще в еру німого кіно з'являються фільми-записи театральних постановок. Першим вважається кіноводевіль харківського режисера Олекси Олексієнка (виступив і як актор, і як декоратор), знятий у Харкові 1909 (за іншими даними 1910) року. В 1911 році з'явився у прокаті другий фільм-запис «Москаля-чарівника». Далі настала надзвичайно тривала пауза у кіножитті цього водевілю. Допоки у 1995 році на Національній кіностудії імені О. Довженка було знято комедійний фільм «Москаль-чарівник». Режисером і сценаристом стрічки виступив Микола Засєєв-Руденко. У головних ролях зіграли Богдан Бенюк (Лихой) і Руслана Писанка (Тетяна).
Справді народною та дуже актуальною стала п’єса «Москаль-чарівник» Котляревського і в наш час. Вона міцно увійшла до репертуару національних театрів нашої країни.
У рідній Полтаві на честь Івана Котляревського відкрито пам’ятник (1903), літературно-меморіальний музей (1952) та музей-садибу (1969).
Музей-садиба І.П. Котляревського у Полтаві
Використані джерела
- Антиімперський та антимосковський «Москаль-чарівник»?
- І. П. Котляревський – корифей української літератури. «Москаль-чарівник»
- Іван Котляревський проти москаля-чарівника
- Українські фольклорні джерела «москаля-чарівника» І. Котляревського
- 251 річниця з дня народження Івана Котляревського: 10 фактів із життя літератора
- Образ москаля в українських приказках та прислів'ях
- Іван Котляревський – воскреситель українського слова
Відео матеріали
