«Чи я в лузі не калина була,
Чи я лузі не червона була?
Взяли ж мене поламали
І в пучечки пов’язали
Така доля моя!
Гірка доля моя!»
Ця народна пісня у виконанні Оксани Петрусенко змінила долю та стала пророчою у житті відомої української художниці Катерини Білокур – яскравої представниці так званого «наївного мистецтва». Вона не здобула академічної освіти, та взагалі жодної художньої освіти, проте стала визначною частиною загального художнього процесу.
Історія життя Катерини Василівни Білокур унікальна. Вона народилася у селі на Полтавщині. Її батьки вважали, що освіта дівчині не потрібна, адже її призначення – вийти заміж і займатися домашніми справами. Тим більше вони не схвалювали її прагнення малювати. Ось як вона про це згадує:
«Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць…Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій розірвали і кинули в піч…»Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!...» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати – слідом за мною… Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала можливості, щоб я творила во всю шир мого таланту!».
Маючи від народження самобутній талант, майстриня була змушена все життя відстоювати право малювати, долати непрості обставини та тяжкий побут, терпіти людський осуд і переживати неприйняття рідних. Талановита дівчинка самостійно навчилася читати і писати та продовжувала потайки малювати.
Визначальну роль в її житті відіграла Оксана Петрусенко. Саме до неї звернулась Катерина Білокур по допомогу, додавши до листа з проханням про допомогу свій малюнок, який справив на співачку неймовірне враження. Завдяки цьому вчинку талант дівчини нарешті помічають і у 1940 році відбувається її перша виставка у Полтавському будинку народної творчості.
Вже у 1954 році в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», які високо оцінив Пабло Пікассо, а 1956 року їй присвоєно звання народного художника України.
Особливе місце у творчості самобутньої художниці займали квіти. Щоб намалювати потрібну квітку вона йшла багато кілометрів, подалі від людей і там, серед квітучих ланів, нарешті знаходила спокій і розраду. Вона казала: «Квіти, як і люди, - живі, мають душу!».
Завдяки невтомній праці, сильному бажанню і наполегливості художниця здійснила свою мрію – створила власний квітучий світ. У творчому спадку Катерини Білокур нараховують близько 120 картин. За свої творчі надбання вона увійшла до переліку найвідоміших жінок України. Проте визнання її творчості не принесло щастя в особистому житті. Доля її була тяжка, не кожний митець міг би подолати всі ті перешкоди, які поставила їй доля на життєвому шляху. Вона не лише подала їх усі, а й досягла вершини у мистецтві.
Про гірку долю цієї видатної жінки розповідає письменниця Неллі Топська у своїй книзі «Зачарована квітами». І хоч книга розрахована на шкільну молодь, проте вона варта того, щоб її прочитали всі, хто цікавиться українським мистецтвом.
Д3988
85.143(4УКР)6-8
Т 58
Топська Неллі.
Зачарована квітами: [про життя видат. худож. Катерини Білокур]/ Неллі Топська - Київ : Альфа, 2017. - 63 с., ISBN 978-617-7549-04-7
Персоналії: Білокур К.В.
Предметні рубрики: Білокур Катерина Василівна (1900-1961 рр.)
Живопис український -- Персоналії -- 20 ст. -- Ілюстровані видання
Художники українські -- 20 ст. -- Ілюстровані видання
УДК: 75.071.1(477)"19"(092)