На перший погляд книга аж занадто проста. Читається неймовірно легко, на одному подихові, та післясмак, залишений цією історію, буде триматися ще дуже довго.
У центрі сюжету – ліцей, в якому готують ідеальних дружин. Ще малими дітьми дівчат відправляють до цього закладу на виховання. Вони навчаються гарних манер та вмінню передбачати бажання чоловіка й неодмінно його втілювати, а натомість – втрачають себе. І це у буквальному сенсі. Тут немає імен вихованок – лише ініціали; немає власної думки – лише покора бажанням майбутнього чоловіка; немає життя за межами закладу (а пізніше – родини) – лише віддресировані до автоматизму рухи. І все заради омріяного «і жили вони довго й щасливо». Та одного разу все змінюється.
Одна єдина зустріч рушить багаторічну систему суспільного укладу. Саме з цього моменту починає відкриватися завіса, що приховувала справжнє єство такого життя, – методи виховання, відбір майбутніх дружин, їх життя у шлюбі…
Коли читаєш окремі деталі, хочеться просто викрикнути: «Так не буває!». А потім робиш глибокий вдих і сам собі кажеш вголос: «Буває. Буває ще й не таке». І від цього усвідомлення стає ще моторошніше.
«ЛСД» – це, однозначно, книга, що залишає по собі шлейф думок.
Ви «проковтнете» її за кілька годин, а розмірковувати над сюжетом будете багато днів. Напевно, у цьому і полягає основна цінність даного роману – думки людей, які її прочитали.
Автор відгуку: Анастасія Козак
Коментарі