Вперше я познайомилася з химерним світом роману «Механічний апельсин» (в оригіналі «A Clockwork Orange») на сторінках журналу іноземної літератури «Всесвіт». Твір написаний у 1962, в основу увійшли трагічні події із життя письменника та його дружини.
Автор занурює читача у похмурий світ антиутопії. Твір написаний від першої особи, у центрі сюжету перед нами постає 15-річний Алекс, жорстокий та цинічний підліток, ватажок невеликої вуличної банди. Він детально та з насолодою описує свої пригоди та темні справи: вживання заборонених речовин, нічні напади на перехожих, сексуальні злочини та розбій. Таке життя в решті решт приводить нашого героя на лаву підсудних. Спочатку він потрапляє до в’язниці, але в обмін на амністію йому пропонують експериментальне «лікування». Експерименти, через які проходить Алекс, доволі жорстокі, але все ж таки вони дають бажаний для суспільства результат, а сам герой стає слабким та не може вести звичне для людини життя. Читач мимоволі ставить собі риторичне питання, що гірше – ті жахливі вчинки, які вчинив протагоніст, чи те, що робить система з такими, як він, чи можливі інші варіанти боротьби з підлітковою злочинністю, і взагалі, що гуманно, а що – ні?
Роман має 2 абсолютно різних закінчення – існують так звані «британська» та «американська» версії. В останній – відсутній той самий 21-й розділ, в якому сам автор за допомогою сюжету відповідає на чисельні питання, які виникають під час читання твору.
Свою назву роман отримав завдяки виразу, який вживали кокні – представники робочого кварталу Лондона. Про щось дивне, химерне та незрозуміле кокні старшого покоління кажуть «криве, як механічний апельсин», маючи на увазі щось, чого не існує, або щось вкрай чудернацьке.
Мова та стилістичне рішення роману, що їх обирає Берджес, вражають своїм новаторством як читачів, так і критиків. Письменник разом із дружиною відвідав Ленінград і спілкувався з місцевою молоддю, представниками субкультури стиляг. Його неабияк вразило, що російськомовні люди вживають у своїй мові англійські слова, наприклад, «шузи» від слова «shoes» (черевики) або «гєрла» від «girl» (дівчина) тощо. Він вирішив створити для героїв свого роману власний жаргон. Англомовний читач зустрівся з такими новими для себе словами, як «drug», «devochki», «starikashka», «chelovek», «nasilie» та багато інших. Тобто бачимо, що автор запозичив російські слова, але писав їх латиницею.
Звісно, «Механічний апельсин» слід сприймати не тільки як розповідь про життя окремо взятого хлопця, важко не помітити сатиру, часом бурлескну, якою просякнутий кожен епізод роману. Події та ситуації, в які потрапляє Алекс, можна сміливо масштабувати на будь-яке суспільство, в якому панує соціальна нерівність, злочинність, невігласи й популісти серед можновладців, лицемірство та святенництво.
Роман «Механічний апельсин» (у російському перекладі «Заводной апельсин») був двічі екранізований – спочатку відомий художник Енді Ворхол створив чорно-білий фільм на основі книги, але найбільше глядачів та кінокритиків вразила екранізація режисера Стенлі Кубрика. Чудова акторська гра, новаторські прийоми режисера та неймовірна робота дизайнерів по костюмах якнайкраще передають контроверсійність роману.
Приводом для створення написання роману стала хвороба письменника. У Ентоні Берджеса діагностували рак, за прогнозами лікарів йому залишався рік… Тому «Механічний апельсин» став для прозаїка своєрідним актом сили, відповіддю лихій долі. За словами автора, діагноз неабияк вплинув на стиль, тематику та образи його твору. Він прагнув бути максимально відвертим, провокаційним, безстрашним і безкомпромісним як зі своїми читачами, так і перед обличчям смерті. І йому це вдалося сповна – роман здобув світову популярність.
Авторка відгуку: Юлія Данилевська
Comments