Ольга Тютюнникова. В країні кохання

Тютюннікова Ольга Валеріївна народилася 18 квітня 1976 року в м. Красний Луч  Луганської області. З дитинства інвалід зору. Освіту отримала у Рубіжанській спецшколі-інтернаті для  слабозорих дітей (1983 – 1986 рр.) і Вуглегорській спецшколі-інтернаті (1986 – 1993 рр..)

У 2001 році у краснолуцькому видавництві „Преса” видала за свій кошт книгу віршів «В стране любви».

У 2006 році вийшла у світ  друга збірка віршів „Откровения”. З 2004 року є   членом  Міжрегіонального Союзу письменників України (м. Луганськ).

У 2010 році  вступила на заочне відділення Київського Національного Педагогічного університету за спеціальністю : «Корекційна освіта. Тифлопедагогіка та спеціальна психологія.»

Зараз готує свою україномовну збірку.

Вірі, Надії, Коханню

Не покидай мене, Кохання,

Тебе прохаю та молю!

Даруй мені журбу, страждання,

Нової зустрічі чекання,

Веселий спів птахів в гаю.

Не покидай мене, Надіє!

Не покидай, не покидай! –

Без тебе не існує мрії,

Без тебе сонечко не гріє,

Невесело дзюрчить вода.

Я і тебе прохаю, Віро:

Від мене йти не поспішай!

Без тебе дні сумні та сірі,

І в почуттях немає миру.

Не залишай. Не залишай»

КОЛОДЕЦ

Колодезная цепь звенит –
Ведро со скрипом поднимают…
А я стою и вспоминаю –
Какие здесь промчались дни!
На этом месте был забор
Колодец не был перекошен…
А нынче двор полузаброшен…
Немало лет прошло с тех пор,
Как здесь была в последний раз.
Я, словно вкопанная, встала…
Так мало от него осталось –
Колодец не узнать сейчас…

Ведёрко полное набрать
Уже не сразу удаётся…
А будет ли вода в колодце,
Когда приду сюда опять?

СТАРОЙ  УЧИТЕЛЬНИЦЕ

Как много отдано профессии!
Давно уж кудри в серебре…
Прожить так тяжело на пенсию –
И двери школы в сентябре
Она откроет, скажет «Батюшки!
Как лица о родстве кричат;
Учила их дедов и бабушек,
Теперь начну учить внучат.»
И вспомнит вдруг она проказников –
Тех давних лет выпускников…
И слышится ей эхом: «С праздником!
Хороших Вам учеников!»

ИГРА  В  ДОГОНЯЛКИ

Иду, свой путь нащупывая палкой,
Чириканье вдруг слышу: «Чур меня!» -
Играют воробьишки в догонялки…
«Ну, раз хотите – буду догонять!»

Но отчего-то испугались крошки:
Подумали, что палкой зацеплю?..
Уверенно иду я по дорожке –
На малышей уже не наступлю.

На дерево взлетели озорнишки,
Щебечут – колокольчики звенят…

Играют в догонялки воробьишки,
Крича мне сверху: «Догони меня!»

КОШКЕ

Сидишь ты на окне. Глядишь на улицу.
Усами водишь по стеклу.
И наблюдаешь, как снежинки кружатся,
Танцуя, словно дамы на балу.

Пытаешься поймать снежинку лапою,
И, кажется, ей говоришь:
«Откроют мне окно, тебя я сцапаю!
Тогда ты от меня не улетишь!»

Вірші Ольги на сайті бібліотеки м. Червоний Луч - дивитись