Мода на Пауло Коельйо не минає. З тією лише різницею, що в один час модно читати його книжки, в інший – засуджувати їх. Та як би там не було, про цього автора не можна говорити щось визначене й однозначне. Його творчість треба повністю пропустити крізь себе, сприйняти та повірити, або ж, навпаки, відноситися легко й не робити проблему з того, що ви не поділяєте точку зору автора. З Коельйо іншого варіанту бути не може. Це або стовідсотково ваш автор, або ні.
На стільки ж протилежними за полюсами є відгуки читачів на його книгу «Відьма з Портобелло». Прихильники філософії Коельйо звиклі до його езотерики та містики, сприйняли роман та зрозуміли його. Однак є й такі читачі, котрі вже після перших сторінок закрили книгу й навряд чи до неї повернуться ще колись. Тож давайте розберемося, у чому таємниця та сенс його «Відьми…».
Книга починається з того, що її головна героїня… помирає. Погодьтеся, досить несподіваний факт, який одразу ж викликає безліч запитань.
Ця історія про загадкову дівчину Афіну – доньку циганки, яку вдочерили та виховали в аристократичній ліванській родині.
Книжка складається з розповідей багатьох осіб, які добре знали дівчину. Однак інколи складається враження, що вони говорять про двох абсолютно різних людей, на стільки протилежні їх висловлювання. Серед оповідачів ви зустріните священника, актрису, журналіста, колишнього чоловіка та історика. Вони не тільки розкриють подієвий фактаж роману, а й розкажуть, що вони відчували у ті моменти, коли їхнє життя змінювалося безповоротно й назавжди.
Складається враження, що автор не ставить собі за мету змусити співпереживати своїм героям. Його книги – це уроки філософії. Так, як він її розуміє. А ще – магії і психології, але у досить легкому і доступному вигляді.
Афіна, або Шеріл, як її насправді звали, все своє життя пізнавала всесвіт та його духовне наповнення, а саме – Діву Мати або Велику Матір. Вона використовувала для цього різні практики: спочатку це був танець, потім – каліграфія. Немає однозначної відповіді, ким все ж була Афіна – відьмою, шарлатанкою чи жрицею богині. Але вона намагалася збагатити цей світ теплом та добром. Вона навчала великій силі любові, допомагала жінкам відкрити свою справжню приховану сутність.
Однак Афіна не отримала одностайної оцінки від оточуючих (як і сама книга у читачів). У неї не було послідовників. Хтось зумів правильно відчути послання відьми, хтось перейшов у своєму наслідуванні до фанатизму, а були й ті, котрі вважали її проповідником зла.
В Афіни були син, загадковий коханий, містичний дар та вміння розуміти сутність багатьох речей. Та чи було її життя насправді сповнене тим, що, за її вченням, складало основу всього всесвіту, – любов’ю? Навіть завершення книги, сповнене неочікуваними подіями, не дає остаточної відповіді на це питання.
А якщо відсторонитися від книги, то, по суті, кожен з нас шукає той стан (фізичний, духовний, матеріальний), в якому йому було б комфортніше, хоче відчувати задоволення від життя повної мірою, зрозуміти свій сенс перебування у цьому світі... Тож головне у підсумку – зуміти побачити і оцінити радість від простих життєвих речей. Вірити в себе, робити те, що подобається, звільнитися від непотрібних думок, шукати свій світ і себе в ньому. Навіть якщо доведеться жити не за правилами і проти ритму музики.
Автор відгуку: Анастасія Козак
Коментарі