Скористалися б можливістю хоча б на мить повернутися у минуле? Ще раз когось обійняти, сказати слова, які не встигли чи не наважилися висловити комусь, просто побачити рідну людину...
Чи легше б жилось після цього? Далеко не факт. Чи ранила б ця подорож ваше серце? Абсолютно точно. Але ми певні, інколи кожен з нас мріє про таке повернення.
І невеличке кафе у Токіо з книги Тосікадзу Кавагуті “Доки кава не охолоне“ давало всім бажаючим цю можливість. Там дійсно можна здійснити подорож у часі, але для цього треба виконати кілька правил. Одне з найважливіших - повернутися до того часу, поки ваша кава не охолоне. А ще, незалежно від подій у цій подорожі, ваше теперішнє життя аж ніяк від того не зміниться.
Книга складається з чотирьох історій, кожна з яких плавно перетікає в іншу. Героїні не пов'язані між собою у теперішньому житті, але кожна з них наважилися сісти на той самий стілець. Зазвичай на ньому сидить жінка-привид і лише раз на день вона на кілька хвилин покидає своє місце. Ці хвилини і є тим часом, коли твориться диво.
Книга написана дуже легко, без великих описів та ліричних відступів. Тож цілком підійде для читання під час мандрівки чи ввечері після роботи. Прочитаєте ви її досить швидко, а от роздуми про власне повернення у минуле, ми певні, ще довго будуть у вашій голові.
Маленьке кафе дарувало можливість подорожувати не лише в минуле. Цілком спокійно можна було зазирнути й на кілька років вперед, однак ті, хто наважився на таку мандрівку, завжди обирали події, які вже відбулися. Бо саме вони найбільше нам болять, займають думки і сняться ночами... А може варто було б їх вже відпустити?
Автор відгуку: Анастасія Козак
Коментарі